Закарпатські босоркані: хто вони і де їх шукати

Як їх тільки не називають: і відьмами, і чаклунками, і ворожками, і екстрасенсами, а на Закарпатті просто – босорканями. Люди з надзвичайними здібностями особливі… і одні з них вершать добрі, інші – погані справи. Тож хто вони і як їх упізнати серед інших. Спробуємо розібратися.

Якою є сучасна відьма?

Відрізнити босорканю або ж ворожку від звичайної жінки неозброєним оком неможливо. Тим більше що відьмою може бути не лише жінка, існує чимало і чоловіків-відьмаків.

Колись вважалося, що босорканя неодмінно повинна мати руде волосся, зелені очі, чорного кота та ходити у хустці. Нині ж це лише стереотипи, що відійшли у минуле. Конкретних рекомендацій щодо того, як упізнати закарпатську босорканю, немає.

Тож ми зібрали думки людей про те, що відомо їм. Старожили кажуть, що відьму видно вже при народженні: у неї є маленький хвостик. Інші запевняють, що коли під час служби священик виносить чашу, та людина, яка відображається в ній не обличчям, а спиною, і володіє надлюдськими здібностями. Ще дехто переконаний, що відьма ніколи не повертається до вівтаря спиною: боїться, що ікони обпечуть. Дар босорканя отримує найчастіше у спадок. Його ж повинна передати й іншим. Якщо цього не зробить, не зможе померти. Проте дехто опановує ази спілкування з потойбічними силами за допомогою книжок.

Де живуть і де збираються?

Кажуть, що найбільше відьом на Закарпатті саме в Хустському районі. Проте вони є в кожному селі, причому по декілька. У окремих – і по десять-п’ятнадцять. Переважно односельцям про них відомо. Біля їхніх подвір’їв часто людно і на вулиці багато автомобілів. До ворожбитів їдуть із різних куточків, слава про них передається із вуст в уста.

Якщо київські відьми найчастіше збираються на Лисій горі, то наші босоркані – на полонині Боржава. Відомий закарпатський письменник, етнограф, археолог ХХ століття Федір Потушняк, посилаючись на народні перекази, зазначав, що їх багато і в околицях села Білки на Іршавщині. Він писав, що на «Білецькому готарі, як свиснути в пальці, то з’явиться відьом, скільки хочеш…»

Кажуть, що відьма боїться хреста, але то не є правда. У церкви вони ходять дуже часто. Більше того, можуть під час літургії відрізати комусь шматок волосся, тканини чи нитки з одягу для проведення потім певних обрядів. Священики нерідко їх проганяють, але вони повертаються в святині знову і знову. У церкву їх тягне тому, що деякі храми побудовані на місцях колишніх язичницьких капищ і є своєрідними місцями сили.

Чим займаються?

Найбільше закарпатців цікавить те, чим займаються босоркані. Більшість часу вони живуть звичним життям, а між тим – чаклують, гадають, варять якісь зілля, моляться, читають заговори.

Кажуть,що можуть повернути в родину чоловіка чи дружину, допомогти налагодити бізнес, повернути або відібрати здоров’я, навести сварку, пристріт, наврочити. Можуть щось підкинути під хату – чорну ворону, мертву курку, ґудзики, глину, скручені нитки, ляльки вуду. Існує думка, що якщо в чиємусь городі відьма закопає зміїну шкіру, у хаті будуть постійні сварки.

Є такі босоркані, що змивають з людей хвороби водою, є такі, що запльовують, тобто плюють від- відувачу в око, витирають краєм хустки і щось нашіптують. А є й такі, які варять і дають пити різне зілля, настоянки. Найчастіше закарпатці асоціюють босоркань із відбиранням молока в корів. Як розповіла наша читачка Ганна з Тячівського району, її мама періодично набирає в півлітрову банку молока і йде з ним до церкви, аби захистити худобу. «Вона несе молоко на молитву. Священик кладе в нього трохи попелу з кадила і читає молитву. Потім це молоко треба дати випити корові, розділивши його на три порції. Дехто несе у храм сіно і вдома, підпаливши, обдимлює ним хлів», – каже газеті «НЕДІЛЯ» жінка. Також, за словами мешканців деяких сіл на Тячівщині, воду, якою омивають покійника, виливають кудись подалі в кінці городу, тому що бувають випадки, коли цю «мертву» воду босоркані можуть використати для наведення біди здоровій людині. Так само роблять і з водою, якою мили посуд після комашні (поминок) і підлоги.

А мешканка Мукачівського району пані Ольга поділилася ще цікавішою історією. «Була в нас у селі стара бабка. Мала вона вовче горло. Її всі боялися. Коли вона на когось ображалася, йшла до його подвір’я і дуділа там. У родини після цього починалися труднощі», – зазначила вона.

«Сама зіштовхнулася з дією двох босоркань. Наша стара хата була на перехресті. Якось я наступила в підлив – і все обличчя покрилося гнійними прищиками. Ми були чи не в усіх лікарів області. Нічого не допомагало. Одна медичка порекомендувала піти до бабки. Старенька одразу сказала, що це ворожка. Обмила мене водою і щось прошепотіла. Уже коли ми поверталися від неї, гнійники почали засихати. Наступного дня шкіра стала ідеально чистою», – заявила пані Василина з Хустщини.

Те, що босоркані існують, не заперечує навіть церква. Однак священики радять молитися і вірити в сили добра. Справді, віра – поняття важливе. Кожен з нас, як пишеться в Біблії, отримує саме за нашою вірою. Тож як людина себе запрограмує, те й матиме. Якщо сповнювати думки позитивом, ніякі ворожіння не пристануть.

Источник